Діти з особливими освітніми потребами

Демократичні зміни у суспільному житті країни зумовили нове бачення, розуміння та переоцінку багатьох сталих положень. Водночас, цілковите заперечення старих і беззастережне сприйняття нових тенденцій, без належного аналізу і врахування певних умов та обставин, – чи не найяскравіша ознака нашого сьогодення. Вочевидь, не оминули ці тенденції й освіту, зокрема спеціальну. Як позитив, варто відзначити, що в останні 7-8 років, у надзвичайно короткий історичний термін, було усунено соціально-політичні та ідеологічні бар’єри, що стримували розвиток системи  спеціальної освіти: почали підтримуватися приватні благочинні ініціативи і патронат церкви над дітьми з обмеженими психофізичними можливостями, розширилися права батьків; надано право вибору освітнього закладу та форм організації навчання. Як наслідок – на сучасному етапі однією з альтернативних форм здобуття освіти дітьми з особливостями психофізичного розвитку стало інклюзивне навчання. Інклюзивне навчання, передусім, передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками в ті ж самі терміни, що і здоровою дитиною. Сама ідея інклюзії базується на тому, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути найбільш наближені до умов і стилю життя суспільства, в якому вони перебувають. Стосовно дітей з обмеженими психофізичними можливостями це означає, що дитина з особливими потребами має право задовольняти свої потреби так як і всі інші члени суспільства; в сім’ї створюються найкращі умови, а обов’язок місцевої влади – надавати можливості для виховання таких дітей вдома; навчатися можуть практично всі діти, незалежно від наявних порушень. Ці принципи закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією про права осіб з відхиленнями в інтелектуальному розвитку, Саламанекською декларацією, Декларацією про права інвалідів тощо. В Україні закони “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” утверджують, що всі діти, в тому числі діти з обмеженими психофізичними можливостями, діти-інваліди, мають право на навчання, на здобуття освіти. Варто зазначити, що наголошуючи на освіті неповносправних у нашій країні, передусім мають на увазі спеціальну освіту, яку одержують у спеціальних навчальних закладах. Водночас, стосовно дітей з особливостями психофізичного розвитку, які перебувають у масових закладах, у Міністерстві освіти, Міністерстві охорони здоров’я та в Міністерстві праці розробляються нормативні документи, які забезпечують інвалідам соціальні гарантії, права; соціальні програми з охорони дитинства і подальшого розвитку системи освіти дітей з обмеженими можливостями. Однак, вкрай необхідні документи, які б законодавчо визнали інклюзивну освіту на державному рівні, поки що не затверджені. 

Діти з особливими потребами, серед яких виокремлюють помірні, середні та значні, а також талановиті та обдаровані діти потребують спеціальних умов навчання для отримання освіти, яка відповідає їхнім освітнім запитам. Керівництво має створити програми навчання для всіх дітей дошкільного віку, включаючи й дітей з особливими потребами, які проживають у їх районі.

Щоб визначити, чи необхідна дитині спеціальна освітня програма, слід врахувати такі характеристики:

• навчання – як дитина обробляє інформацію, сприймає нову інформацію та утворює зв’язки між поняттями;

• інтелект – здатність аргументувати та розуміти інформацію й поняття;

• комунікація – як дитина використовує мову для спілкування та розуміння світу;

• фізичні характеристики – загальна і тонка координація рухів, стан здоров’я чи будь-які інші обмеження, як то проблеми зору чи слуху;

• навчальна поведінка – як дитина реагує на довкілля та інших людей, відповідна вікова поведінка й ознаки самостійності, здатність пристосовуватись до нових ситуацій.

Причини затримки психічного розвитку у дітей.

Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:

• несприятливі умови виховання;

• спадкова схильність;

• довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

• порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

• ускладнені пологи. 

Як спілкуватися з дитиною?

Правильно організоване спілкування має надзвичайно великий навчальний і виховний потенціал. Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам’ятати, що:

1. Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.

2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з малюком потрібно:

•однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);

•у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;

• при достатньому освітленні;

•голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше); •чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;

•дотримуватися правильних інтонацій;

•не відвертатися;

•не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;

•емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Якщо дотримуватися цих правил, буде простіше залучити малюка до спілкування, а йому легше зрозуміти співрозмовника. Зрозуміло, що дитина не одразу, а лише з часом почне розуміти сказані дорослим слова.

- при короткозорості високого ступеня – важкі фізичні навантаження, віджимання, стрибки, підйом важких предметів; різкі струси організму, навіть легкі удари в очі; тривале перебування з опущеною донизу головою; 

- при короткозорості середнього ступеня – травми очей, піднімання важких предметів, нахили тулуба; 

- при короткозорості слабкого ступеня – читання і письмо з низько нахиленою головою, травми очей; неприпустимо, щоб волосся з лоба спадало на очі.

Що потрібно знати про вплив розумової відсталості на загальний розвиток дитини? Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи, яка є необхідною основою для розвитку мислення дитини, пам’яті, уявлення, сприймання предметів та явищ навколишнього світу (тобто, основою психічного розвитку). Саме психологічний розвиток забезпечує формування умінь спілкуватися, цілеспрямованих дій, активності та інших якостей, які визначають можливості до адекватного існування дитини в оточуючому середовищі. Особливий характер перебігу психічного розвитку дитини призводить і до специфічного психологічного розвитку, зокрема: особливостей в інтелектуальній, емоційній, поведінковій, ціннісній та мотиваційній сферах її особистості. 

- розвиток пізнавальної сфери (сприйняття, увага, пам’ять, уява, мислення);

- формування системи особистісних відносин (емоції, потреби, мотиви, установки, ціннісні орієнтації, спрямованість та ін.);

- оволодіння системою різноманітних практичних та розумових дій, які забезпечують розвиток здібностей до продуктивної та творчої  діяльності.

 Що потрібно для повноцінного розвитку мовлення малюка?

Оволодіння мовленням – складний, багатосторонній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежать від багатьох чинників. Мовлення починає формуватись лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це значною мірою залежить від оточуючого середовища. Якщо дитина не отримує нових яскравих вражень, якщо не створені умови, що сприяють розвитку рухів і мовлення, то затримується її фізичний і психічний розвиток. Малюкові потрібні регулярна мовленнєва комунікація, турбота та любов. Якщо дитину позбавити повноцінного спілкування з дорослими або звузити його тільки до одноманітних побутових ситуацій (годування, прогулянок та сну), у неї може виникнути затримка мовленнєвого розвитку. 

 Що таке затримка мовленнєвого розвитку та які її наслідки?

Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) – це повна відсутність мовлення або значне його відставання у дітей раннього віку. Якщо вчасно не помітити відставання у мовленнєвому розвитку малюка, ЗМР може перерости у складний системний розлад – загальний недорозвиток мовлення, який важко подолати.

 Які можливі причини затримок мовленнєвого розвитку у дітей?

Причини затримки мовленнєвого розвитку численні, серед них: педагогічна занедбаність, відсутнє чи недостатнє спілкування з малюком, загальна ослабленість дитини після перенесених інфекційних захворювань, ускладнення під час вагітності та пологів матері.

 Які є види затримок мовленнєвого розвитку?

У дітей можуть виникати такі затримки у мовленнєвому розвитку:

І. Затримка на стадії емоційного спілкування. Емоційний контакт з дорослим замінює у дитини вербальну комунікацію, тобто вона усміхається, лащиться і цих емоцій у спілкуванні з дорослим їй достатньо.

ІI. Затримка на стадії називання. Дитина намагається сказати те чи інше слово лише після того, як його промовив дорослий. У конкретній  ситуації вона називає предмет, проте, у реальній взаємодії з людьми своє мовлення замінює вказівними жестами, вимогливими вигуками тощо. Це призводить до знервованості, примхливості дитини, адже вона не може усвідомити, чому її не розуміють ні дорослі, ні однолітки.

III. Відсутність інтересу до спілкування. У дитини не виникає потреби у створенні емоційних і вербальних контактів з оточуючими. Відсутність необхідних зв’язків з людьми виявляється у прагненні робити усе самій; дорослий, як партнер по спільній діяльності, співрозмовник, їй не потрібен. Дитина вокалізує, продовжує маніпулювати з предметами, не реагуючи на звернене мовлення.

IV. Затримка на стадії „дитячих слів”. Дорослий, намагаючись досягти якомога тіснішого контакту з дитиною, використовує в своєму мовленні „дитячі слова” на зразок „ам-ам” (їсти), „ту-ту” (поїхали), „ня-ка” (шапочка) та ін., що гальмує оволодіння правильним мовленням.

Аутизм — це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються у віці до 3 років. 

Як розпізнати аутизм?

Деякі діти, яким пізніше ставлять діагноз “аутизм” з’являються на світ з витонченим, інтелігентним виразом обличчя (за висловом одного з перших дослідників аутизму – Л.Каннера, це “обличчям принца”). Симптоми аутизму можуть почати виявлятися від 1,5 до 3 років у дитини, яка до цього розвивалася начебто нормально. 

Втрата дитиною певних навичок чи функцій, які вона раніше мала, – суттєвий показник, що може сигналізувати про органічні порушення, зокрема такі, що притаманні аутизму.

Часто у дітей, які мають порушення за аутичним типом, з раннього віку:

 важко інтерпретувати плач; гуління обмежене чи нагадує вигуки, дитина може верещати; відсутня імітація звуків;

 відсутній комплекс пожвавлення, коли дитина демонструє різноманітні позитивні емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо – на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо. При цьому, зазвичай, дитина спочатку завмирає і зосереджується на об’єкті сприймання, усмішці, звуках, а потім і в неї виникає усмішка, вокалізація і рухове пожвавлення. Такі прояви характерні для дітей у кінці 1– на початку 2 місяців життя;

 відсутня вокалізація різними тембрами, різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у “діалогах” (що типово для 6- місячних дітей з типовим розвитком);

 не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів (“ба-ба-ба, ма-ма-ма”);  не з’являються вказівні та інші соціальні жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9–10 місяців);

 на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми; не вказує на предмет, який намагається дістати, не наслідує дорослих, не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).

Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина:

• не утримує тривало контакту “очі в очі”;

• не відгукується на ім’я за збереженого слуху;

• виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмету, що зацікавив її);

• не просить допомоги;

• не намагається чимось поділитися;

• виконує постійно одноманітні дії;

• не терпить втручання у свої заняття іншої людини;

• використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.

успіх у навчанні дитини значною мірою залежить від батьків, від сформованості їхньої позиції, від уміння допомагати їй виконувати домашні завдання, позитивно взаємодіяти з учителем, підтримувати успішність дитини, вірити у неї.

Варто знати і завжди пам’ятати певні правила взаємодії з аутичною дитиною:

1. Приймати дитину такою, яка вона є.

2. Виходити з інтересів дитини.

3. Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.

4. Виконувати повсякденні ритуали.

5. Навчитися схоплювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини.

6. Частіше бути присутнім у мікрогрупі (класі), де займається дитина.

7. Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді (так/ні; хто зробив – я! тощо).

8. Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.

9. Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).

10. Уникати перевтомлення дитини.

Що робити, коли дитина б’ється?

Це коментується як вияв агресії. А від матері такої дитини можна почути: “За що він мене б’є”? Але, на нашу думку, це не є агресивним проявом. Зазвичай, аутична дитина, яка б’є, не виявляє злості і характерної для дитини у стані агресії напруги. Такі дії спостерігаються тоді, коли дитині погано, і цим вона вимагає певних змін. З іншого боку, вона не вміє спілкуватися інакше і не розуміє, що робить боляче (при цьому, власний поріг чутливості у артистів, зазвичай, завищений, і тому вони самі не настільки чутливі до болю, як інші люди). Що робити матері? Коли дитина підходить, треба завжди бути у стані мобілізації. Дорослий можете начебто на крок випереджати дитину: передбачати її удар і перехоплювати його, притримувати, підхоплювати її руку і далі обігравати цю ситуацію. Наприклад: зловивши руку, якою дитина замахнулася для удару, обійняти себе нею (зробити вигляд, що це вона хотіла обійняти дорослого) притиснути до себе і сказати щось добре: «Я тебе люблю, який ти у мене хороший (хороша), який ласкавий (ласкава)...» Або, обкрутити дитину її ж рукою, ніби зв’язати, а потім розкрутити, залишаючись при цьому у веселому настрої, щось приспівувати, розповідати вірші. Або, зловивши її руку, сказати: бити не можна, а ось гладити можна! І погладити її рукою, похвалити її за це.

На істеричні прояви взагалі не слід звертати увагу. Краще сказати, що вам не подобається, коли вона так робить. І коли вона захоче бути з вами, хай приходить в іншу кімнату, де ви на неї чекатимете, і піти.

Коли дитина все кидає і руйнує.

Як і у випадку з руховими стереотипіями, тут варто словесно озвучувати прояви дитини і випереджати її рухи. Коли дитина, яка черговий раз узяла кубика і підняла руку, щоб його кинути, треба голосно та емоційно виразно сказати: “Кидай кубик, давай, кидай”. Зазвичай, дитина, яка робила це автоматично і не змінювала свої рухи, коли їй забороняли, зупиняється, перестає це робити, розтискає пальці і випускає кубик.

Якщо дитина занурена в ігри-маніпуляції з предметами, треба прагнути надати їм сенс: викладання ланцюгів з кубиків – “будуємо потяг”, розкидання шматочків паперу – “влаштуємо салют”, трясіння руками – “махання крильцями, як пташки” тощо. 

                 Поради батькам дітей з особливими

                 освітніми потребами

           Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·         Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·         Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·         Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·         У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·         Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·         У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·         Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·         Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·         Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·         Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·         Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.