|
Поради батькам Ні виховній агресії в сім’ї! Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!
Поради батькам щодо розвитку пізнавальної активності дитини
1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум. 2. У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних трудових доручень. Трудова діяльність 3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти. 4. Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання. 5. Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовірна реальність мислення дитини формують у неї здатність 6. Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні. 7. Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності. 8. З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою. 9. Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки - будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка. 10.Дорослі мають не тільки розширювати, а й збагачувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступово дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові. 11.Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для виховання інтересу до знань, до праці, формування моральних якостей.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Рекомендації з розвитку уваги 1. Для того, щоб підвищити загальну стійкість уваги, подбайте про гігієну розумової праці, освітлення та температуру повітря, відсутність сторонніх звуків. 2. Враховуйте індивідуальні особливості дітей - нервові й хворобливі діти частіше відволікаються, ніж здорові й спокійні. 3. Спробуйте навчити дитину такого правила: перед тим, як щось зробити, зупинитися («замри») на 10-15 секунд. Цього часу часто виявляється достатньо для того, щоб помітно підвищити продуктивність діяльності імпульсивної дитини. 4.Розвивайте довільну увагу - вчіть міркувати вголос. 5.Учіть відстрочуванню дії (дитина пояснює, що буде робити перед виконанням завдання).
Рекомендації з розвитку пам'яті 1. Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколишнього світу, звертайте увагу на нові об'єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов'язуйте сприйняте з її минулим досвідом. 2. Застосовуйте ейдотехнічні методи, які дають змогу розвивати пам'ять на імена, числа, обличчя, запахи, - якнайбільше яскравості, емоційності; - візуалізація образів; - деталізація образів; - якнайменше логічності. 3. Учіть мнемічним способам запам'ятовування, та ким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.
Рекомендації з розвитку мислення 1. Учіть дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи допитливість, намагання діяти з різноманітними предметами, бажання дізнаватись про них щось нове. 2. Знайомство з навколишнім світом повинно супроводжуватись постановкою простих завдань: здогадатись (як скласти? як зібрати із частин ціле?), порівняти (більше, менше, довше, коротше і т.д.), встановити зв'язки (у 3. Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як повторення задачі, роз'яснення умов, пояснення логіки розумової дії. 4. Учіть думати самостійно, послідовно розмірковувати, робити висновки. 5. Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності. 6. Для підвищення швидкості реакції та гнучкості мислення перед проведенням вправ та ігор доцільно зробити інтелектуальну „розминку (актуальні запитання, які ведучий може підібрати на власний розсуд).
Рекомендації з розвитку уяви та творчих здібностей 1. Докорінна зміна змісту і методів навчання, їх спеціальна орієнтація на розвиток у дітей здібностей до творчості. 2. Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте працювати незалежно. Не регламентуйте творчу діяльність. 3. Не поспішайте з висновками про результат творчості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності). 4. Частіше звертайтеся до минулого досвіду дитини. Це є необхідною передумовою успішної роботи процесів уяви. 5. Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбувається кожна наступна операція в роботі уяви. 6. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
Допомога дитині в стресі Стрес неминучий в житті, але дитина виросте стресостійкою, якщо батьки будуть допомагати їй справлятися з такими моментами. ⠀ ⠀ Як потрібно допомагати: 1. Помітити сигнали, які подає вам дитина про це. Всі дітки це роблять по-різному, але це завжди зміни в поведінці. Не знецінюйте страхи, тривогу, ставитеся серйозно і показуйте свою зацікавленість в настрої дитини. 2. Контролюйте свій стан, якщо виникли конфліктні відносини в родині. Поясніть дитині, що відбувається, щоб вона не вважала винною себе. 3. Забезпечте дитині більше уваги, в ті моменти, коли змінюється звичне життя. Народжується молодший, або в житті з'являється дитячий садок -це значить, що дитина різко недоотримує кількість уваги, до якої звикла. 4. Знизьте кількість навантажень, організовуйте частіше відпочинок, розслаблення. Дитині корисно нічого не робити, в ці моменти вона «обробляє» отриману інформацію, знання, тому у неї повинні бути такі дні. 5. Забезпечте тактильний контакт-обіймайте, гладьте, цілуйте дитину. Додайте рухових ігор, вони знімають тривогу. 6. Все пояснюйте дитині. Часто дорослі багато приховують від дітей, тим самим тільки погіршуючи ситуацію. Але діти завжди все відчувають. Важливо розповідати і пояснювати дитині все зміни, але зрозумілою для неї мовою, не обманюючи. 7. Намагайтеся притримувати чіткий режим дня / сну. Повторювані дії і рутина дає дитині відчуття стабільності і передбачуваності. ⠀ ⠀ Це найголовніші рекомендації, вам залишається тільки підлаштувати їх під свою ситуацію.
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА Дитячий садок – це дуже важлива подія в житті дитини, це ціла епоха. До цього нового етапу важливо підготувати і самого малюка, і батьків. Психологи впевнені, в 3 роки крихта відчуває справжній інформаційний голод, йому хочеться спілкуватися з однолітками. І тут виникають перші складності. Говоримо далі про проблеми адаптації малюка в дитячому садку. Йти чи не йти в садок? Так, багато батьків переживають з приводу того, чи віддавати малюка взагалі в садок. Адже він там буде часто хворіти, невідомо яка вихователька йому попадеться, а може його взагалі будуть там ображати. Але, незважаючи на всі ці страхи, психологи впевнені: дитині обов’язково необхідно пройти через дитячий сад. Соціалізація дитини в колективі, формування почуття рівноваги і стійкості, загальних навичок спілкування – це дуже важливий крок у формуванні особистості. Спілкування малюка в саду – це іншими словами перевірка його готовності перед школою дорослого життя. Так ти зможеш побачити його слабкі місця і недоліки і спробувати їх скорегувати. Коли вести малюка в садок? Психологи впевнені – з початком садочкового періоду краще не затягувати. Але віддавати малюка в садочок можна лише тоді, коли дитина починає хоч трохи говорити. Крихітка повинен вміти сам розповісти тобі, як пройшов його день, що він робив в садку, що йому говорили вихователі. Для початку необхідно грамотно підійти до пошуку дитсадка. Також важливо заздалегідь познайомити дитину з вихователями та вихованцями закладу, запитати у дитини, чи комфортно їй тут. Як одягати малюка в садок?Психологи впевнені – одягати малюка треба так, щоб він у групі відчував себе вільно і розкуто. Не обов’язково щоб одяг був модним, новим і дорогим. Крихітка повинен вміти сам легко його вдягати і знімати. Адаптація в садочкуВона залежить від різних факторів. Один з найважливіших – наскільки дитина сама мотивована ходити в садок і наскільки цього не бояться її батьки. Треба поговорити з малюком і з’ясувати всі його комплекси і страхи, так буде легше їх подолати. Психологічна підготовкаЩоб малюк легше адаптувався в садку, проведіть первинну підготовку. Тобто не відбивайте у нього бажання спілкуватися з іншими дітками. Не залякуйте його чужими людьми. Невідгороджуйте дитину від реального життя. Розвивайте її стресостійкість, створюйте час від часу йому свого роду дрібні труднощі. Навчіть чадо не пасувати перед життєвими проблемами, нехай не біжить відразу за допомогою, а спробує сам вирішити конфлікт. І тоді він зможе легко адаптуватися в садку.
Дитина в сімейних конфліктах
Емоції в житті дитини Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.
Пасивна агресія на дитину Пасивна агресія-це поведінка, при якій вираження злості ви в собі пригнічуєте, але вона виходить не безпосередньо, а через слова і дії, також завдаючи дитині більш сильної шкоди. ⠀ Прояви пасивної агресії: 1. Ігнорування дитини. Дуже небезпечний вид агресії, який ніби говорить дитні: «тебе не існує». Вдаряє по самооцінці. ⠀ 2. Зародження у дитини почуття сорому. «Як тобі не соромно? / Тобі повинно бути соромно!». ⠀ 3. Нав'язування дитині почуття провини. «Ти образив маму, мені боляче!». 4. Сарказм, глузування над дитиною. «Ну давай, спробуй сам, я подивлюся як ти зможеш». 5. Загрози віддати дитину. «Залишу в садку, віддам дядькові, доктор забере». ⠀ 6. І найнеусвідомлений тип пасивної агресії про який ви точно не здогадувалися! Через міміку і жести. Це коли вас злить дитина, а ви їй посміхаєтеся, пригнічуючи своє роздратування і говорите: «зайка, йди обійму!», А у самих злість в очах і руки в кулаки стиснуті, наприклад. І дитина чує одне, а бачить інше, тим самим втрачаючи здатність правильно розуміти емоції. Чим небезпечна пасивна агресія? ⠀ 1. Триває довго. 2. Виникає непередбачувано для дитини. 3. Викликає і нав'язує їй почуття, які належать не їй, а вам. 4. Навчає дитину теж пасивної агресії, ставить їй заборону на злість. 5. Ображає дитину, порушує її межі. Якщо ви сердитесь, то завжди говоріть про свою злість і вчіться її вихлюпувати не на дитину, а на неживий предмет.
Батькам про попередження жорстокого поводження з дітьми Із часів появлення людини на Землі, люди використовували в тих або інших цілях насильство. Чим могутнішою ставала людина, тим більше були масштаби насилля. Неперевершеним "рекордсменом" в історії людства за масштабами насильства безсумнівно є двадцяте століття, у якому люди (якщо їх можна так назвати), завдяки технічному прогресу, вдосконалили механізм знищення собі подібних і застосували його до мільйонів і мільйонів жителів нашої й планети. Ми вважаємо себе цивілізованими людьми, забуваючи про те, що одним з основних ознак цивілізованості є вміння обходитися без насильницьких методів як у керуванні державою, так і в відношеннях між людьми. Ми називаємо дикими й страшними середні століття, випустити з уваги, що в ті часи населення було набагато менше, ніж нині. Величезна кількість міжнародних організацій намагаються протидіяти насильству, збираються міжнародні конференції, що обговорюють методи боротьби з насильством, але вал насильства поки зупинити не вдається. І, швидше за все, не вдасться, якщо не вийде відгородити від насильства дітей. У цьому зв'язку досить цікаві дані соціологічного опитування. За даними таких опитувань виходить, що кожна третя дитина протягом року була піддана прямому насильству. Отут мова йде про насильство, з яким дитина зустрічається поза домом. Але адже величезна кількість дорослих людей уважають, що насильство – це досить ефективний метод виховання. Однак прихильникам такого "виховання" невтямки, що насильство перешкоджає розвитку в дитини здатності контролювати своє поводження (а виходить, не є засобом виховання). Пояснюється це тим, що в дитини, до якої застосовуються насильницькі методи, не виробляється необхідне почуття провини (у її свідомості покарання заміняє провину, полегшує її), що не дає розвиватися усвідомленню себе як особистості. Для дитини шкідливо як недостатнє почуття провини, так і надмірне, коли провина гнітить її. У розумному ступені (" золота середина ") почуття провини є життєво важливим у формуванні й підтримці в нормі здорової свідомості. Крім того, один з наслідків насильницьких методів покарання – ототожнення себе з агресором, і як наслідок у дитини з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим – норма. Згодом, коли дитина стає дорослою, вона точно також поводиться зі своїми дітьми. Пригнічення дитини приводить до того, що вже в дорослому віці вона намагається довести навколишньому свою значимість будь-якими доступними способами. Коріння гордині виростає із психічного придушення батьками дітей. Всі тирани, деспоти й диктатори (від сімейних до державних) у дитинстві жорстоко придушувалися родителям Слід зазначити й те, що насильство буває не тільки на фізичному рівні. У відносинах дорослих і дітей (втім, як і в будь-яких міжособистісних відносинах) можна виділити також насильство психологічне й енергетичне. Коли мова йде про насильство, говориться в основному про неприпустимість фізичного насильства стосовно дітей. Однак не менш небезпечно в плані наслідків і такі види насильства, як психологічне. Ще сумніше, коли насильство фізичне з'єднане із психологічним. А що ж все-таки варто розуміти під насильством родителями над дітьми? Міжнародне Суспільство по попередженню насильства над дітьми в такий спосіб визначає внутрісімейне насильство над дітьми:
Дії дорослого вважається насильством над дитиною, якщо: • дорослий б'є або лає дитину, тому що в нього (дорослого, а не дитини!) виникли власні проблеми; • дитина зробила якийсь неспритний учинок, виявив зайву самовпевненість або сказала щось невлад, а дорослий його образив, принизив; • дорослий залишив без догляду маленьку дитину; • дорослий не вислухав дитину; • дитині не забезпечена реалізація фізичних потреб (у їжі, одязі, чистоті, медичному обслуговуванні); • дитина позбавлена можливостей реалізації духовних потреб (в освіті, книгах…); • над дитиною знущаються, ображають або принижують її; • дитиною маніпулюють для рішення власних проблем, одержання вигоди; • дитині прищеплюють шкідливі звички, знайомлять зі сторонами життя, про які їй знати рано (алкоголь, наркотики, паління, порнографія). Що ж можна порекомендувати батькам, які б хотіли відмовитися від використання насильницьких методів, але не знають, як це зробити? По-перше, усвідомити, що ці методи неефективні і навіть небезпечні як для фізичного, так для психічного й морального здоров'я дитини. По-друге, усвідомити, що служить поштовхом для застосування насильства стосовно дітей, і тут важлива умова – цей "поштовх" необхідно шукати тільки усередині себе, а не зовні. По-третє, навчитися володіти собою, тому що в більшості випадків батьки застосовують насильницькі методи через те, що не здатні стримуватися.
Чи дивитися дитині телевізор?
Шановні батьки! Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим. Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження. Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї. Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці. Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів. Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу. Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку. Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається. Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає). Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями. Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя. Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою. Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що: * діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст; * діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору; * дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації; * у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал; * перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей. Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.» Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки». Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості. «Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями. І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами. Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ні яких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні. В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки. Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом. Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах? Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки. А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.Ф Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ. |