Поради батькам

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин.

Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.

2.  У розумовому вихованні велике значення має вико­нання посильних трудових доручень. Трудова діяльність
збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знан­ня, чуттєві образи й враження.

3.  Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.

4.  Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.

5.  Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовір­на реальність мислення дитини формують у неї здатність
до відкриття.

6.  Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.

7.  Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.

8.  З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.

9.  Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки - будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.

10.Дорослі мають не тільки розширювати, а й збага­чувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання  граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступо­во дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові.

11.Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для вихо­вання інтересу до знань, до праці, формування мо­ральних якостей.

1.  Для того, щоб підвищити загальну стійкість уваги, подбайте про гігієну розумової праці, освітлення та тем­пературу повітря, відсутність сторонніх звуків.

2.  Враховуйте індивідуальні особливості дітей - нер­вові й хворобливі діти частіше відволікаються, ніж здо­рові й спокійні.

3.  Спробуйте навчити дитину такого правила: перед тим, як щось зробити, зупинитися («замри») на 10-15 се­кунд. Цього часу часто виявляється достатньо для того, щоб   помітно   підвищити   продуктивність  діяльності імпульсивної дитини.

4.Розвивайте довільну увагу - вчіть міркувати вголос.

5.Учіть відстрочуванню дії (дитина пояснює, що буде робити перед виконанням завдання).

1.  Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколиш­нього світу, звертайте увагу на нові об'єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов'язуйте сприйняте з її минулим досвідом.

2.  Застосовуйте ейдотехнічні методи, які дають змогу розвивати пам'ять на імена, числа, обличчя, запахи,
тактильні відчуття. Особливістю цих методів є:

-  якнайбільше яскравості, емоційності;

-   візуалізація образів;

-   деталізація образів;

 -   якнайменше логічності.

3. Учіть мнемічним способам запам'ятовування, та­ ким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.

1.  Учіть дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи до­питливість, намагання діяти з різноманітними предме­тами, бажання дізнаватись про них щось нове.

2.  Знайомство з навколишнім світом повинно супро­воджуватись постановкою простих завдань: здогадатись (як скласти? як зібрати із частин ціле?), порівняти (біль­ше, менше, довше, коротше і т.д.), встановити зв'язки (у
теплі сніг тане, вологий пісок краще ліпиться), узагаль­нити.

3.  Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як   повто­рення задачі, роз'яснення умов, пояснення логіки розумової дії.

4.  Учіть думати самостійно, послідовно розміркову­вати, робити висновки.

5.  Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності.

6.  Для підвищення швидкості реакції та гнучкості мислення перед проведенням вправ та ігор доцільно зробити інтелектуальну „розминку (актуальні  запитан­ня, які ведучий може підібрати на власний розсуд).

1.  Докорінна зміна змісту і методів навчання, їх спеціальна орієнтація на розвиток у дітей здібностей до творчості.

2.  Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте пра­цювати незалежно. Не регламентуйте творчу діяльність.

3.  Не поспішайте з висновками про результат твор­чості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності).

4.  Частіше звертайтеся до минулого досвіду дитини. Це є необхідною передумовою успішної роботи процесів уяви.

5.  Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбуваєть­ся кожна наступна операція в роботі уяви.

6.  Допомагайте дитині стати «розумним авантюрис­том», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найві­рогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Дитячий садок – це дуже важлива подія в житті дитини, це ціла епоха. До цього нового етапу важливо підготувати і самого малюка, і батьків. Психологи впевнені, в 3 роки крихта відчуває справжній інформаційний голод, йому хочеться спілкуватися з однолітками. І тут виникають перші складності. Говоримо далі про проблеми адаптації малюка в дитячому садку.

Йти чи не йти в садок?

Так, багато батьків переживають з приводу того, чи віддавати малюка взагалі в садок. Адже він там буде часто хворіти, невідомо яка вихователька йому попадеться, а може його взагалі будуть там ображати. Але, незважаючи на всі ці страхи, психологи впевнені: дитині обов’язково необхідно пройти через дитячий сад.

Соціалізація дитини в колективі, формування почуття рівноваги і стійкості, загальних навичок спілкування – це дуже важливий крок у формуванні особистості. Спілкування малюка в саду – це іншими словами перевірка його готовності перед школою дорослого життя. Так ти зможеш побачити його слабкі місця і недоліки і спробувати їх скорегувати.

                                 Коли вести малюка в садок?

Психологи впевнені – з початком садочкового періоду краще не затягувати. Але віддавати малюка в садочок можна лише тоді, коли дитина починає хоч трохи говорити. Крихітка повинен вміти сам розповісти тобі, як пройшов його день, що він робив в садку, що йому говорили вихователі.

Для початку необхідно грамотно підійти до пошуку дитсадка. Також важливо заздалегідь познайомити дитину з вихователями та вихованцями закладу, запитати у дитини, чи комфортно їй тут.

Як одягати малюка в садок?

Психологи впевнені – одягати малюка треба так, щоб він у групі відчував себе вільно і розкуто. Не обов’язково щоб одяг був модним, новим і дорогим. Крихітка повинен вміти сам легко його вдягати і знімати.

Адаптація в садочку

Вона залежить від різних факторів. Один з найважливіших – наскільки дитина сама мотивована ходити в садок і наскільки цього не бояться її батьки. Треба поговорити з малюком і з’ясувати всі його комплекси і страхи, так буде легше їх подолати.

Психологічна підготовка

Щоб малюк легше адаптувався в садку, проведіть первинну підготовку. Тобто не відбивайте у нього бажання спілкуватися з іншими дітками. Не залякуйте його чужими людьми.

Невідгороджуйте дитину від реального життя. Розвивайте її стресостійкість, створюйте час від часу йому свого роду дрібні труднощі. Навчіть чадо не пасувати перед життєвими проблемами, нехай не біжить відразу за допомогою, а спробує сам вирішити конфлікт. І тоді він зможе легко адаптуватися в садку.

Існує класичне визначення поняття сім'ї як системи - чітко структурованого пристрої з безліччю елементів. І кожному елементу тут задана своя функція, і в цілому їхня робота спрямована на взаємодію, на здійснення життєздатності всієї системи. 
Сім'ю можна порівняти також з живим організмом, в якому кожен член його виконує свою рольову функцію, свої обов'язки. Порушення такої ієрархії відносин веде до руйнування, дезорганізації системи. Сьогодні сімейний організм дає серйозні збої. Про це свідчить приголомшлива цифра: у нашій країні розпадаються 80% зареєстрованих шлюбів. 
Сім'я є тим середовищем, де ми можемо реалізувати одну з головних людських потреб - потреба любові: любити і бути коханими. Але як часто в сім'ї на одну чашу ваг лягає любов, а на іншу конкуренція. Дружина змагається з чоловіком у боротьбі за владу, за лідерство у відносинах, за першість у професійній сфері. «Ми з чоловіком безхмарно прожили 15 років сімейного життя, але якась тінь пробігла між нами, 2 роки між нами стоїть глуха стіна, у чоловіка не складається бізнес, а в мене, навпаки, успішний кар'єрне зростання », - така ситуація не одинична, і в цих словах жінки звучить біль і крик про допомогу. 
Статус чоловіка як глави родини за всіх часів зумовлював жізнеустойчівость сім'ї. Сьогодні поколивалися основи сім'ї, її традиційні цінності, головною складовою яких є верховенство чоловіка в будинку. Ситуація ускладнюється тим, що сучасний батько сімейства або багато працює для того, щоб забезпечити родину, чи не вважає за свій обов'язок заробляти кошти на життя сім'ї і не усвідомлює своїх сімейних обов'язків. Хоча в першому випадку чоловік відповідально підходить до ролі здобувача, але не завжди враховує іншу свою роль - Вихователя. 
На Днями до мене на консультацію прийшла багатодітна мама. У них з чоловіком сім дітей. Доброчесна родина. Чоловік, крім основної роботи, допомагає храму. Турбує маму, що старший син дванадцяти років непосидючий, неуважний, пустує і погано навчається. Він розбиває вікно - хлопчика ставлять на облік в дитячу кімнату в міліції. Одиничний випадок, але до нього, на думку мами, причепилися і хлопчика без кінця клюють і в школі, і за її стінами. А хлопчисько хороший, ціла - Видно неозброєним поглядом. Мама б'ється з ним за навчання, практично всі вільний час витрачає на нього одного. На моє запитання: «А тато? яке він бере участь в цій ситуації? ». «Я йому вже не скаржуся», - відповідає мама, -- «Тому, що тато кричить і тут же за ремінь хапається, каже, що у нього немає сил по-іншому вплинути на сина ». 
Тут у мене виникає питання: у чому ж тоді сенс життя? Чи в тому, щоб тільки працювати, і в храм ходити? А дитя хто виховає? Добре, якщо син у колонію не угодить. Все-таки важливіше, напевно, живу душу врятувати. Припускаю, Бог з нас не запитає, скільки і де ми працювали, а швидше за все, спросится з нас за те, став Чи Людиною наша дитина. 
Хлопчик повинен більшу частину вільного часу проводити з батьком, так він у щоденному спілкуванні вбере силу батька, сприйме риси його характеру, скопіює стиль його поведінки - батька, чоловіка, глави родини. 
Хоча в цієї сімейної історії як-ніби-то немає того, хто кличе конфлікту між подружжям, він як би замаскований, але у подружжя не сформована єдина лінія виховання своїх дітей. 
В інших більш гострих ситуаціях конфлікт між батьками розгорається по всіх фронтах: він у неповажне ставлення один до одного, у невмінні спокійно обговорювати проблеми, по втягування дітей у свої розгляду. Діти дуже болісно сприймають розбіжності між батьками. І нерідко трапляється, вимушено стають на бік того з них, якого їм більше шкода, незважаючи на те, що люблять обох. Іноді батьки говорять: «Та він/вона нічого не помічає. Коли ми сваримося, відходить убік і грає в іграшки ». Але, повірте, безслідно для дитини не проходять ні буйні баталії між батьками, ні їх взаємна холодність і нерозуміння. Дитина йде просто в себе, витісняє почуття болю, але він може носити цю міну уповільненої дії в своєму серці все життя. Ці почуття, не виражені, що залишилися без реакції і не пережиті колись, відгукнуться потім, у взаєминах в своїй власної не батьківській сім'ї. 
Конфлікти в сім'ї - неминучі супутники нашого життя. Слово «конфлікт» в перекладі з грецької мови означає - зіткнення. Зіткнення різних думок, позицій, точок зору - це цілком природна річ. Але є два виходи з конфлікту -- позитивний і деструктивний. У перші дві сторони промовляють у мирній обстановці всі свої незгоди, намагаються зрозуміти іншого, поважаючи його думку. Такий спосіб виходу з конфлікту піднімає відносини на новий, більш високий виток розвитку. Лише правильно переживаючи і долаючи конфлікти, подружжя стають більш зрілими як особистості. 

Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.
Зараз діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти їх, не можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не виміють гратись.
Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.
До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково. Однак те, що діти здатні до так званої “хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження день, він цілком може себе поводити, як менша віком дитина. І це є сигналом для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На настрій малюка 3-4 років починають впливати взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей. До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до перепадів.
В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.
Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки з іншими людьми – дорослими та дітьми. Потреба “бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.
Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.
Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.Створюємо емоційне благополуччя дітей

Шановні батьки! 

Виростити психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації:
- Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих та незрозумілих вимог до дитини
- Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними діями та висловами - Збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями
- Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим словом
- Вселяйте віру дитини в її сили, можливості

          Із  часів появлення людини на Землі, люди використовували в тих або інших цілях насильство. Чим могутнішою ставала людина, тим більше були масштаби насилля. Неперевершеним "рекордсменом" в історії людства за масштабами насильства безсумнівно є двадцяте століття, у якому люди (якщо їх можна так назвати), завдяки технічному прогресу, вдосконалили механізм знищення собі подібних і застосували його до мільйонів і мільйонів жителів нашої й планети.    Ми вважаємо себе цивілізованими людьми, забуваючи про те, що одним з основних ознак цивілізованості є вміння обходитися без насильницьких методів як у керуванні державою, так і в відношеннях між людьми. Ми називаємо дикими й страшними середні століття, випустити з уваги, що в ті часи населення було набагато менше, ніж нині.

      Величезна кількість міжнародних організацій намагаються протидіяти насильству, збираються міжнародні конференції, що обговорюють методи боротьби з насильством, але вал насильства поки зупинити не вдається. І, швидше за все, не вдасться, якщо не вийде відгородити від насильства дітей.

     У цьому зв'язку досить цікаві дані соціологічного опитування. За даними таких опитувань виходить, що кожна третя дитина протягом  року була піддана прямому насильству. Отут мова йде про насильство, з яким дитина зустрічається поза домом. Але адже величезна кількість дорослих людей уважають, що насильство – це досить ефективний метод виховання.

    Однак прихильникам такого "виховання" невтямки, що насильство перешкоджає розвитку в дитини здатності контролювати своє поводження (а виходить, не є засобом виховання). Пояснюється це тим, що в дитини, до якої застосовуються насильницькі методи, не виробляється необхідне почуття провини (у її свідомості покарання заміняє провину, полегшує її), що не дає розвиватися усвідомленню себе як особистості. Для дитини шкідливо як недостатнє почуття провини, так і надмірне, коли провина гнітить її. У розумному ступені (" золота середина ") почуття провини є життєво важливим у формуванні й підтримці в нормі здорової свідомості.

        Крім того, один з наслідків насильницьких методів покарання – ототожнення себе з агресором, і як наслідок у дитини з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим – норма. Згодом, коли дитина стає дорослою, вона точно також поводиться зі своїми дітьми.

      Пригнічення дитини приводить до того, що вже в дорослому віці вона намагається довести навколишньому свою значимість будь-якими доступними способами. Коріння гордині виростає із психічного придушення батьками дітей. Всі тирани, деспоти й диктатори (від сімейних до державних) у дитинстві жорстоко придушувалися родителям

 Слід зазначити й те, що насильство буває не тільки на фізичному рівні. У відносинах дорослих і дітей (втім, як і в будь-яких міжособистісних відносинах) можна виділити також насильство психологічне й енергетичне.

    Коли мова йде про насильство, говориться в основному про неприпустимість фізичного насильства стосовно дітей. Однак не менш небезпечно в плані наслідків і такі види насильства, як психологічне. Ще сумніше, коли насильство фізичне з'єднане із психологічним.

     А що ж все-таки варто розуміти під насильством родителями над дітьми? Міжнародне Суспільство по попередженню насильства над дітьми в такий спосіб визначає внутрісімейне насильство над дітьми:

Дії дорослого вважається насильством над дитиною, якщо:

• дорослий б'є або лає дитину, тому що в нього (дорослого, а не дитини!) виникли власні проблеми;

• дитина зробила якийсь неспритний учинок, виявив зайву самовпевненість або сказала щось невлад, а дорослий його образив, принизив;

• дорослий залишив без догляду маленьку дитину;

• дорослий не вислухав дитину;

• дитині не забезпечена реалізація фізичних потреб (у їжі, одязі, чистоті, медичному обслуговуванні);

• дитина позбавлена можливостей реалізації духовних потреб (в освіті, книгах…);

• над дитиною знущаються, ображають або принижують її;

• дитиною маніпулюють для рішення власних проблем, одержання вигоди;

• дитині прищеплюють шкідливі звички, знайомлять зі сторонами життя, про які їй знати рано (алкоголь, наркотики, паління, порнографія).

        Що ж можна порекомендувати батькам, які б хотіли відмовитися від використання насильницьких методів, але не знають, як це зробити?

       По-перше, усвідомити, що ці методи неефективні і навіть небезпечні як для фізичного, так для психічного й морального здоров'я дитини.

      По-друге, усвідомити, що служить поштовхом для застосування насильства стосовно   дітей, і тут важлива умова – цей "поштовх" необхідно шукати тільки усередині себе, а не зовні.

     По-третє, навчитися володіти собою, тому що в більшості випадків батьки застосовують насильницькі методи через те, що не здатні стримуватися.

Шановні батьки!

        Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.

       Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

       Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

   Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.

   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.

    Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.

   Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

   Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.

      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

   Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.

    Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

* діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;

* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;

* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

     Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.» Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

     Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості. «Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

       Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ні яких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

   В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність

    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

    Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?

   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

    А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.Ф

     Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ.